Рецензія на книгу «Планета вічного холоду» Зак Х'юз

Всякий письменник намагається донести до читача думку, яка хвилює його в даний момент.

У Хьюза складно виділити головного героя - вони всі маріонетки, однакові зовні і всередині.

Від космосу ви тут теж знайдете лише театральні декорації.

Пропоновані твори Хьюза не більше і не менше ніж монолог автора щодо того, що кидатися з крайності - чи намагатися людині зберегти все навколо себе в первозданному вигляді - в крайність - чи намагатися людині поставити на чільне місце себе і свої бажання - рівною мірою згубно для людської психіки зокрема і для людства в цілому.

Кому адресовані ці вигадки? Тим, хто їх вже осмислив? І винайти велосипед? Або тим, хто все ще переживає підліткову кризу? І метати бісер...?

Ні. Хьюз виговорюється перед читачем, як якщо б робив записи в щоденнику. Або виливав душу в одному з барів якомусь втомленому після заводської зміни роботязі.