Рецензія на книгу «Ім'я троянди» Умберто Еко
Ось переді мною чистий аркуш, на якому потрібно написати рецензію або хоча б відгук на геніальну книгу. І нехай це прозвучить пафосно, але іншого слова я підібрати не можу. "Ім'я троянди" Умберто Еко. Книга автора, якого ким тільки не називають. Його і хвалять і лають, але те, що з під його пера виходять дивовижні речі, заперечувати, по-моєму, нерозумно.
Отже, з чого почати? Почну спочатку. Довго я вагалася, перш ніж прочитати її. Стільки разів мені доводилося читати про страшні тексти, через якиі доводиться продиратися, про безліч довгих відступів, історичних посиланнях, незрозумілих словах, які доводиться потім довго шукати в словнику. Про те, що Еко просто знущається над своїми читачами, змушуючи відчути себе, м'яко скажемо, не зовсім розумними, і ще багато чого. Ось тільки даремно я боялася. Все виявилося набагато краще.
Що можна написати про книгу, яка вміщає в себе так багато? Про книгу, про яку чули і читали всі неодноразово? Що нове можна сказати, якщо все вже давно було сказано? "Ім'я троянди" - це середньовічний детектив, трактат із богослов'я та філософії, історичний огляд церковного життя в Середні століття чи велика ода Книзі? Це все відразу і все окремо, і нічого разом у той же час. Скажіть, от як можна в одній книзі вмістити відразу стільки, причому так, що нудно не стає? Цей роман можна неодноразово перечитувати, і щоразу знаходити для себе щось нове. Хочеш - уважно слідкуй за таємничими вбивствами в абатстві. Хочеш - з головою занурся в світ середньовіччя, в його звичаї, звички, побут, віру. А можеш відкрити дивовижний, лякаючий, місцями абсурдний світ Католицької церкви, з усіма її орденами, єресями, конфліктами, богословськими суперечками. Але не намагайтеся охопити все і відразу-отримаєте таку ж кашу в голові як і в мене. Адже неможливо відразу охопити все. "Ім'я троянди" потрібно розкуштувати, розглянути, знімаючи шар за шаром, поступово проникнути у світ книги. А якою мовою це все написано! В порівнянні з ним, всі книг прочитані мною раніше, звучать як лепет дитини. Загалом, дерзайте. Головне витримати перші 100 сторінок.
Отже, з чого почати? Почну спочатку. Довго я вагалася, перш ніж прочитати її. Стільки разів мені доводилося читати про страшні тексти, через якиі доводиться продиратися, про безліч довгих відступів, історичних посиланнях, незрозумілих словах, які доводиться потім довго шукати в словнику. Про те, що Еко просто знущається над своїми читачами, змушуючи відчути себе, м'яко скажемо, не зовсім розумними, і ще багато чого. Ось тільки даремно я боялася. Все виявилося набагато краще.
Що можна написати про книгу, яка вміщає в себе так багато? Про книгу, про яку чули і читали всі неодноразово? Що нове можна сказати, якщо все вже давно було сказано? "Ім'я троянди" - це середньовічний детектив, трактат із богослов'я та філософії, історичний огляд церковного життя в Середні століття чи велика ода Книзі? Це все відразу і все окремо, і нічого разом у той же час. Скажіть, от як можна в одній книзі вмістити відразу стільки, причому так, що нудно не стає? Цей роман можна неодноразово перечитувати, і щоразу знаходити для себе щось нове. Хочеш - уважно слідкуй за таємничими вбивствами в абатстві. Хочеш - з головою занурся в світ середньовіччя, в його звичаї, звички, побут, віру. А можеш відкрити дивовижний, лякаючий, місцями абсурдний світ Католицької церкви, з усіма її орденами, єресями, конфліктами, богословськими суперечками. Але не намагайтеся охопити все і відразу-отримаєте таку ж кашу в голові як і в мене. Адже неможливо відразу охопити все. "Ім'я троянди" потрібно розкуштувати, розглянути, знімаючи шар за шаром, поступово проникнути у світ книги. А якою мовою це все написано! В порівнянні з ним, всі книг прочитані мною раніше, звучать як лепет дитини. Загалом, дерзайте. Головне витримати перші 100 сторінок.
