Рецензія на книгу «Но та я» Дельфін де Віган

Така маленька, але така велика книга. Як і сама Лу. Ця маленька дівчинка, розуміє більше ніж дорослі в глобальному сенсі, але от біда, вона не розуміє всього, все розуміти нереально, навіть для вундеркінда. З її запалом можна згортати гори, струшувати світ. Її знання і її можливості неймовірні, але на жаль ні в одному довіднику і словнику не написано, що людині можна допомогти, тільки якщо вона хоче цього сам.
Врятованим може стати лише той, хто дозволить себе врятувати. Той хто знайде в собі сили підняти опущені руки, або відірвані.
Мене і раніше цікавила ця форма девіації - бродяжництво. Але я як і багато хто воліла проходити повз. Вважала, що завжди можна знайти в собі сили, зібратися, взяти себе в руки, знайти роботу, перестати поневірятися. Але що якщо не можна, Але не змогла. Адже їй не одного разу намагалися допомогти, але Але не змогла. Що потрібно щоб зламати людину, виштовхнути її з цього світу, в нікуди... Що якщо ці люди спочатку вже надламані, і варто їх зламати ще раз, буде вже не врятувати.
Дочитавши книгу, мені захотілося розплакатися, обійняти Лу і розплакатися. Така маленька, але така велика дівчинка.