Рецензія на книгу «Благослови звірів і дітей» Глендон Свортаут

Ну не знаю. Тема, звичайно, популярна і не проста, але дуже вже прямолінійно тут подана, та ще й з таким чітким проходом по больових точках - на них не тиснули, на них стадом бізонів топталися. Склалося відчуття, що книга писалася по готовому рецепту: взяти комплект підлітків з різними емоційними травмами (не забути описати травми і наслідки, розкидавши їх тут і там по книзі), помістити їх у вороже середовище, сприйняту суспільством, як нормальну - щоб комплект збився в зграю (не забути розкидати по книзі приклади конфліктів з середовищем і продемонструвати загальне нерозуміння знедолених), потім показати зграї щось, що вивертає навиворіт, щоб перейнялися і пішли на Подвиг (саме так, з великої літери) - не забути описати всі позбавлення і перешкоди на шляху, і побільше. Ну і у фіналі для тих, хто не перейнявся до кінця, вибити скупу сльозу (або рясні ридання). Персонажі поводяться загадково - то як десятирічні дітки, то як навчені життям бувалі (може, я погано пам'ятаю свої 14 і відповідне оточення?) І, зрозуміло, у всіх до єдиного чорт знає що, а не батьки.
Коктейль готовий, приймати за настроєм. Але чи то рецепт приївся, чи то виконання підкачало - не зрослося. І, до речі, чому книгу цю порівнюють з "Володарем мух" - для мене залишилося загадкою...