Рецензія на книгу «Вероніка вирішує померти» Пауло Коельо
Начитавшись хвалебних відгуків в Інтернеті, я побігла купувати цю книгу. Звернути увагу на те, що відгуки-то були в основному від жінок, я не спромоглася. Та й навіщо, якщо така хвиля захоплень, значить, потрібно купувати!
Єдиний плюс цієї книги - проста мова. Але є в ній щось гидке й щось сентиментальне. Прості істини, всім зрозумілі і не потребують ніякого пояснення, висвітлені як філософські глибокі проблеми. Та й сама Вероніка викликає бажання застрелити її як мінімум, а не читати, як вона ковтає одну таблетку за іншою і залишає собі дорогу назад.
Відкривши цю книгу в березні 2013, я думала знайти щось нове для себе. У тому сенсі, що те, що шістнадцятирічною мені було незрозуміл
о, могло б прояснитися. Скажу відразу, що робила я це не з власної волі. Викладач з літературознавства зробив семінар-дискусію з цього твору. І... Ні. Моя думка не змінилася. Можливо, я зненавиділа цю книгу ще більше. Думки Вероніки типу "Я вийду заміж, я потовстішаю, мені все набридне і т.д." моторошно дратували. Жодного героя, який би викликав симпатію, я не виявила. Скиглії, самогубці, слабаки - більше ніяких характеристик я їм дати не можу.
Тим не менш, ця книга користується успіхом.
Вердикт. Для загального розвитку почитати можна. Ну, щоб підтримати дискусію або ще що. Все-таки, може, не варто витрачати час на другосортну літературу і звернути увагу на щось цікаве і варте? Хоча все суто індивідуально.
Єдиний плюс цієї книги - проста мова. Але є в ній щось гидке й щось сентиментальне. Прості істини, всім зрозумілі і не потребують ніякого пояснення, висвітлені як філософські глибокі проблеми. Та й сама Вероніка викликає бажання застрелити її як мінімум, а не читати, як вона ковтає одну таблетку за іншою і залишає собі дорогу назад.
Відкривши цю книгу в березні 2013, я думала знайти щось нове для себе. У тому сенсі, що те, що шістнадцятирічною мені було незрозуміл
о, могло б прояснитися. Скажу відразу, що робила я це не з власної волі. Викладач з літературознавства зробив семінар-дискусію з цього твору. І... Ні. Моя думка не змінилася. Можливо, я зненавиділа цю книгу ще більше. Думки Вероніки типу "Я вийду заміж, я потовстішаю, мені все набридне і т.д." моторошно дратували. Жодного героя, який би викликав симпатію, я не виявила. Скиглії, самогубці, слабаки - більше ніяких характеристик я їм дати не можу.
Тим не менш, ця книга користується успіхом.
Вердикт. Для загального розвитку почитати можна. Ну, щоб підтримати дискусію або ще що. Все-таки, може, не варто витрачати час на другосортну літературу і звернути увагу на щось цікаве і варте? Хоча все суто індивідуально.
