Рецензія на книгу «Американська трагедія» Теодор Драйзер

Чесне слово, я до сих пір не знаю, навіщо я читаю Драйзера. Задоволення це сумнівне, ну хіба що АТ в перекладі Нори Галь бальзам для моїх нервів. Щось винести? А що? Не лізь ні в що, проживи своє життя як той карась з казки - саме такі думки приходять в голову, тому що Драйзер гне весь час одну і ту ж лінію. Герої намагаються вирватися з убогості і безнадії і уляпуються в такі справи, що мама не горюй. Дізнатися про повсякденне життя США на рубежі століть? Може бути, але все одно це повторюється з книги в книгу. Одне і те ж. Чесно, під час прочитання хотілося вигукнути: ба! Знайомі всі обличчя!
Єдине, що і правда змогла звідси вичленувати, так це, що релігія штука корисна. Краще від неї люди не стають, але вона робить їх менш небезпечними для суспільства. Втім, злочин було все одно скоєно. Мораль цієї байки: не плутайте з жінками, целібат ще нікого не робив гірше :-)