Рецензія на книгу «Blackbirds»

Жанрова приналежність роману розмита і парою класифікаторів тут не обійтися. Простіше з аналогіями на кшталт: "Роги" Хілла зустрічають "Попутника" Хармона. Або ж: "говорить з привидами" відсмоктує у "Старим тут не місце" Маккарті. Грубувате дієслово не випадкове - книга провокаційна, незграбна, цинічна, і подібне порівняння тут цілком собі, на мій смак, доречно.
Міріам Блек дістався незвичайний дар (ну, або прокляття). Доторкнувшись до людини, вона бачить, як той помре. У найдрібніших подробицях - час, причина, все інше. Подібна властивість - важкий тягар, і це, звичайно, позначається на Міріам. Вона давно вже веде асоціальний спосіб життя - вічно в дорозі, вічно з пивом і сигаретою, випадкові зв'язки, злодійство.
Але одного разу вона зустрічає людину на ім'я Луїс. Доторкнувшись до нього, вона бачить його жорстоке вбивство, але що саме неприємне - перед своєю смертю той вимовляє її ім'я. Виходить, що вона якимось чином причетна до його загибелі. Вона збирається звалити від Луїса подалі, але не тут-то було. Трійця відморожених гангстерів, що йде по сліду валізи з метамфетаміном, натикається на її щоденник (де вона розповідає про свої надприродні здібності) і переключає свою увагу вже на неї. Ну і, як водиться, гонитва гонитва гонитва, гонитва у гарячій крові ...
Хороша штука. Весела, хвацька, темна. З великою кількістю цікавих інтерлюдій, триповерхових американських матюків, графічної жорстокості.
Фінал трішки підкачав - перекинувся, rushed, але з ким не буває, а?
Сподобалося.